Міністерство освіти і науки України
Управління освіти Чернівецької міської ради
Чернівецький військово-спортивний ліцей-інтернат
58004, м.Чернівці, вул.Луковецька, 29, тел.(0372) 52-24-71
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Григорій Трохимович Китастий

(17.01.1907, Кобеляки, Полтавська обл. – 06.04.1984, Сан-Дієго, Каліфорнія) – Герой України, композитор, диригент, бандурист

Народився у селянській родині, що вела свій родовід з «козацького стану». Ще з молодих років він цікавився мистецтвом і був учасником різних гуртків: музичного, драматичного та співочого.

На 20-му році життя Г. Китастий вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Нелегко було вчитися і заробляти собі на хліб. У своїй «Автобіографії» він з вдячністю згадує директора технікуму, керівника Полтавської хорової капелі Федора Попадича, котрий, очевидно, помітивши неабиякий хист свого учня, приділяв йому особливу увагу, піклувався й про поліпшення умов його життя.

У 1930 році по закінченні музичного технікуму вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка.

Навчаючись на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці і корнеті, та на бандурі.

Після закінчення курсу навчання на хормейстерському факультеті, у 1933 році, за порадою теоретика Г. Любомирського, переходить на композиторський факультет. Під час навчання часто виступав як бандурист у складі агіткультбригад. Тоді ж він познайомився з бандуристами Київської капелі, з якою спочатку час від часу виступав у концертах, а пізніше, у прикінці 1935 році, став дійсним її членом.

У 1935 році залишки раніше в 1934 р. розформованих Полтавська і Київська капелі зібрали в  – Державну Зразкову Капелу бандуристів України. В ній Г. Китастий став концертмейстером, а в 1941  – заступником мистецького керівника.

Українська капела бандуристів ім. Т. Шевченка з початком Другої світової війни Капела була розформована. Молодших за віком призвали до діючих бойових з'єднань, а старших – на копання протитанкових ровів навколо Києва.

З тих, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них був і Григорій Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ, що був окупований німцями. Там долучився до інших 16 артистів, які вже сформовали ядро Капели, давши їй ім'я Тараса Шевченка.

Після довгого чекання на початку 1942 року німецька влада дозволила двотижневі гастролі Капелі по селах Київщини. Концерти мали шалений успіх, і це окриляло артистів.

Весною Капела виїхала у концертну подорож по Волині і Галичині, з якої колектив було відізвано до Києва і невдовзі, у вересні 1942 року, під виглядом гастролей вивезено до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів (робітників зі сходу) Шупен 43 в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи якісь деталі для підводних човнів. У святкові дні давали концерти для робітників табору.

Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрієві Лицеву, Капелу вдалося вирвати з табору.

Наприкінці листопаду надійшло повідомлення з Берліну про переведення колективу на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, капелани постійно роз'їжджали по німецьких містах, де було найбільше українських робітників, доводилося виступати і перед інтернаціональними аудиторіями. Скрізь їх виступи проходили з тріумфом.

Німеччина

У 1943-1944 роках Капела 9 місяців перебувала на гастролях в Галичині. Зокрема 8 - 9 березня 1943 року Капела бандуристів знаходилась в Дрогобичі і дала в місті два концерти[1]. У Турці капелани зустріли поета Івана Багряного. Г. Китастий подружив із ним, і ця дружба й творча співпраця тривали до останніх днів життя Івана Багряного (1963).

У Турці поет написав кілька патріотичних бойових віршів, які окрилив Г. Китастий. Вони одразу увійшли до репертуару Капели, з яким вона виступала в селах, містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії (УПА).

Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Г. Китастий невтомно працював над концертними програмами Капели, виступи якої користувалися непересічним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. В 1946 році, перебуваючи в захопленні від постаті Юрія Тютюнника, Китастий разом з Іваном Багряним написав «Пісню про Тютюнника»

США

Г. Китастий жив у Детройті, пізніше короткий час у Каліфорнії, в 1964 році переїхав до Чикаго, де очолив перший ансамбль бандуристів Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ).

Наприкінці 1967 року він в третій раз оженився і переїхав до Клівленду і звідти автомобілем їздив у Детройт на проби (репетиції) Капели Бандуристів.

Інтереси митця не обмежувалися мистецтвом. Він був активним у суспільному та політичному житгі української громади в діаспорі, з задоволенням грав у шахи.

На честь 70-річчя Григорія Китастого осередок Української Революційної Демократичної Партії (УРДП), членом якої він був, привітав його виданням «Збірника на пошану Григорія Китастого». Книга вийшла у 1980 році коштом Фундації ім. Івана Багряного й містить розвідки, статті, рецензії, спогади, а також вірші, присвячені ювілярові, та деякі його твори.

Могила Г. Китастого в Банд Брук, США.

У 1984 році Григорій Китастий несподівано захворів і 6 квітня помер від раку в Сан-Діеґо, Каліфорнії. Похований на українському православному кладовищі, побіч церкви-пам'ятника в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерсі (США).

Звання «Герой України»

Указом Президента України Віктора Ющенко № 1077/2008 від 25 листопада 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Трохимовичу Китастому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.