Міністерство освіти і науки України
Управління освіти Чернівецької міської ради
Чернівецький військово-спортивний ліцей-інтернат
58004, м.Чернівці, вул.Луковецька, 29, тел.(0372) 52-24-71
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Всесвітній день географічних інформаційних систем (Всесвітній день ГІС)

День Незалежності Палестини

День бельгійської королівської династії

155 років Гергарт Йоганн Роберт Гауптман - німецький письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури

110 років Поляков Петро Андріанович — радянський і український композитор, диригент. Заслужений артист УРСР (1946).

Автор музичних комедій, автор музики до кінофільму  "Назар Стодоля"

Всесвітній день географічних інформаційних систем (Всесвітній день ГІС)

За ініціативою ряду великих американських компаній і організацій (Національне географічне товариство, USGS, Sun Microsystems, Hewlett-Packard, ESRI та ін) було вирішено щорічно відзначати День ГІС.

Геоінформаці́йна систе́ма — сучасна комп'ютерна технологія, що дозволяє поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Також, під геоінформаційною системою розуміють систему управління просторовими даними та асоційованими з ними атрибутами. Конкретніше, це комп'ютерна система, що забезпечує можливість використання, збереження, редагування, аналізу та відображення географічних даних.

Геоінформаційні технології, ГІС-технології — технологічна основа створення географічних інформаційних систем, що дозволяють реалізувати їхні функціональні можливості.

День ГІС стає все більш популярним і вже перетнув кордони США: у минулому році понад 700 організацій з 65 країн приєдналися до цього заходу.

В 2017 році Всесвітній день географічних інформаційних систем (Всесвітній день ГІС) припадає на 15 листопада

15 листопада, середа

День Незалежності Палестини

Станом на 2017 рік держава Палестина офіційно визнана тільки 135 державами-членами ООН

C точки зору географії область між Середземним морем і рікою Йордан утворює традиційний регіон Палестини. Вона займає всю площу на захід від річки Йордан.

Слово «Палестина» походить від слова «Філлістія», яке присутнє в текстах одного з грецьких авторів, а в стародавньому Єгипті ця територія була відома як «Peleset». Назву було транслітеровано з ієрогліфів, виявлених в численних єгипетських документах.

Протягом століть вирощування оливок було невід’ємною частиною палестинської культури, традицій та етики. Зараз 45% землі в Палестині відведено під виробництво оливкової олії. Офіційними мовами Палестини є арабська та іврит. Населення палестинських територій у 2014 році складало 4 654 421 людини. Також по всьому світу налічується більше 5,5 млн палестинських біженців.

Тимчасова столиця країни - Рамалла, а Єрусалим, вірніше його східна частина, - офіційна її столиця.

Палестина, напевно, частіше, ніж будь-яка інша країна, засуджується Організацією Об’єднаних Націй. Причина криється в її часто неприйнятних методах ведення політичного діалогу.

Більше половини палестинського населення живе за межею бідності, причому більшість районів, охоплених бідністю, знаходяться в секторі Газа. Чи знаєте ви, що станом на 2016 рік, 11 з 100 дітей в Палестині страждали від хронічного недоїдання?

Чинний палестинський уряд працює відповідно до правил і положень, закріпленими в Конституції Палестини, яка з’явилася у 1968 році.

Проголошення держави Палестина відбулося 15 листопада 1988 року в Алжирі на сесії Палестинської національної ради - вищого дорадчого органу Організації визволення Палестини (ООП) шляхом голосування: 253 голоси «за», 46 «проти» і 10 чоловік утрималися. При цьому ООП не контролювала територію, на яку претендувала.

До цього, з точки зору деяких палестинців, резолюція про поділ, яка виникла в міжнародному юридичному полі після закінчення Другої світової війни, вважалася таким собі кримінальним актом, здійсненим Організацією Об’єднаних Націй. Сьогодні прийняття резолюції про розділення, в фактичної Декларації незалежності, свідчить про справжнє прагнення палестинського народу подолати наслідки гіркого конфлікту з єврейським народом, з тим щоб досягти історичної домовленості на основі дводержавного рішення. Декларація незалежності є основоположним документом для держави Палестина.

Незважаючи на широке міжнародне визнання, безвізовий в’їзд на свою територію власникам палестинського паспорта, станом на 2017 рік, надали лише 36 країн. Для порівняння: жителі США, Німеччини, Люксембургу та Данії, не маючи візи, можуть відвідати 172 держави. Громадяни з паспортами Бельгії, Італії та Голландії можуть в’їхати до 171 країни. Ізраїльтяни можуть відвідати 144 країни. (За матеріалами wikipedia.org)

Станом на 2017 рік держава Палестина офіційно визнана тільки 135 державами-членами ООН. Вона входить до складу Ліги Арабських Держав, але не має статусу повноправного члена ООН, оскільки не визнана трьома державами-постійними членами Ради Безпеки ООН (США, Великобританією та Францією), а також більшістю країн Євросоюзу, Японією і деякими іншими.

15 грудня 1988 року Генеральна Асамблея ООН в своїх резолюціях 43/176 та 43/177, «з огляду на триваючу з 9 грудня 1988 року палестинську інтифаду і підтвердивши резолюцію 181 (II) від 1947 року про розділ Палестини на дві держави і резолюцію Радбезу ООН 242 1967 року, взяла до відома заяву Виконкому ОВП від 13 грудня 1988 року про проголошення держави Палестина Національною Радою Палестини і постановила надалі іменувати делегацію ООП, що має в ООН статус спостерігача, делегацією «Палестини» «без шкоди для статусу спостерігача і функцій ООП системі ООН ».

Для повноправного членства в ООН в якості держави Палестина повинна пройти процедуру схвалення свого міжнародно-правового визнання - набрати 128 голосів (від 192 держав-членів ООН), а рішення Генасамблеї приймається за рекомендацією Ради Безпеки ООН.

15 листопада, середа

День бельгійської королівської династії

День династії (Dynasty Day) є національним святом Королівства Бельгії та відзначається з 15 листопада 1866 року. Свято було засновано Леопольдом II.

Цей день символізує єдність бельгійської нації у всьому її політичному, культурному та мовному розмаїтті. Ця дата є вихідним днем для всіх жителів Бельгії.

Традиційно святкування починається з військового параду, який урочисто відкривається монархом і закінчується барвистим салютом. Крім цього, на території Бельгії проходять різні культурні та музичні заходи. У день національного свята можна відвідати деякі з державних музеїв Брюсселя за номінальну плату в розмірі одного євро.

Нагадаємо, що 21 липня Бельгія святкує День королевства. Країна з’явилася на карті світу після революції в південних Нідерландах, за угодою між впливовими європейськими державами. 21 липня 1831 Леопольд I, перший король бельгійців, поклявся у вірності Конституції перед парламентом. Леопольд був дядьком королеви Вікторії і був одружений на спадкоємиці престолу Англії, принцесі Шарлотті. Після своєї коронації на бельгійський трон він підтримував контакти з принцесою Вікторією, ставши її найближчим радником, яким залишився і після того, як вона стала королевою Англії.

Бельгійський трон і британський трон тісно пов’язані на рівні королівських сімей. Бельгійський королівський будинок носить те ж ім’я, що і будинок Віндзорів, що існував до 1917 року (Сакс-Кобург-Гота).

Цікаво, що бельгійський король відомий саме як «король бельгійців», а не як «король Бельгії». Це визначення важливо і не випадково. Воно означає, що монарх Бельгії має особистий тісний зв’язок з народом Бельгії, а не просто є високою особою на її території.

У 1991 році Бельгія ввела абсолютне первородство при спадкуванні трону, що означає, в тому числі, і незалежність від статі. Наприклад, першим спадкоємцем бельгійського престолу після принца Філіпа стане дочка Філіпа, принцеса Єлизавета, яка буде зватися герцогинею Брабантською.

Король Альберт II став другим монархом в бельгійській історії, який зрікся престолу. Першим був король Леопольд III, який відрікся від престолу в 1951 році на користь свого сина, який став королем Бодуеном. Всього на даний момент було 6 бельгійських королів, принц Філіп є сьомим.

Король Альберт II зіграв важливу роль в якості посередника під час політичної кризи в 2010-2011 роках, коли парламент не зміг сформувати уряд. Його роль у вирішенні цієї конституційної кризи була високо оцінена народом Бельгії і є прикладом важливості монархії і в наші дні. Король Альберт продовжує носити свій титул навіть після зречення, тобто Бельгія є єдиною країною в світі з двома живими королями.

У листопаді Земля зануриться в темряву, а Сонце стане синім - NASA

Вчений прогнозує це явище на період з 15 по 29 листопада 2017 року.




Фахівці Національного аерокосмічного агентства (NASA) США попереджають, що в листопаді поточного року наша планета зануриться в темряву не менше ніж на два тижні. Про це повідомив глава агентства Чарльз Болден.

У своїй доповіді вчений пише, що таке явище обумовлено зіткненням Венери і Юпітера з паралелізмом - масштабною подією для всієї Сонячної системи. Тобто Венера пройде на південному заході Юпітера, а її світло буде в 10 разів яскравіше, ніж зазвичай.

При цьому сильно підвищиться температура Сонця, через що воно забарвиться в синій колір. До звичної температури зірка охолоне протягом 15 діб.

Фахівець прогнозує це явище на період з 15 по 29 листопада 2017 року.

155 років Гергарт Йоганн Роберт Гауптман (нім.Gerhart Johann Robert Hauptmann) (15 листопада1862 — 6 червня1946) — німецький письменник, драматург. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1912.

Життя і творчість[

Народився у сілезькому місті Оберзальцбрунн (зараз Щавно-Здруй) в сім'ї власника готелю. Навчався в реальному училищі в Бреслау (Вроцлав). З метою стати скульптором навчався у школі мистецтв. Там же познайомився з Йозефом Блоком, що став його другом впродовж життя. Пізніше майже семестр слухав лекції в Єнському університеті. З 1883 до 1884 жив в Італії. У травні 1885 р. одружився, оселився у Берліні. Він цікавився успіхами природничих наук та натуралізмом. Слухав лекції з природознавства та історії у Берлінському університеті. 1888 року Гауптман відправився до Цюриху, де вивчав медичні основи мотивації людської поведінки у психіатра О. Фореля.

Гауптман зайнявся літературною творчістю та незабаром з нього виробився письменник-натураліст. Першим досвідом у цьому новому напрямку була повість «Стрілочник Тіль» («Bahnwärter Thiel»). Потім він написав драму «Перед сходом сонця» («Vor Sonnenaufgang») і віддав її дирекції «Вільної сцени», тільки що організованою в Берліні гуртком літераторів. П'єса була представлена в 1889 у і своїм украй «зухвалим» реалізмом підняла у пресі цілу бурю.

Гауптман є тут учнем Ібсена, хоча ще незрілим, але вже з проблисками сильного, самобутнього таланту. У тому ж 1889 з'явилася друга п'єса Гауптмана, «Свято миру» («Das Friedensfest»), в якій він остаточно виступив на шлях свідомого натуралізму і робить сміливу спробу до створення нового драматичного стилю.

Популярність Гауптмана зміцнювалась і талант його визнавався серйозною критикою тільки після постановки двох наступних п'єс: драми «Самотні» («Einsame Menschen», 1890) і комедії «Колега Крамптон» («College Crampton», 1891); остання п'єса - одна з найвеселіших і розумних у всій новітній німецькій літературі. У «Самотніх» Гауптман виявив деяку близькість до поглядів графа Льва Толстого на шлюб.

У 1891 р. Гауптман переселився до Шрайбергау (зараз Шклярська Поремба).

Новітнім великим твором Гауптмана була драматична поема «Ткачі» («Die Weber», 1892), що майстерно зображує економічне становище сілезьких робітників. Крім драм, Гауптман написав ще кілька оповідань («Der Apostel» та ін.). Гауптман талановитіший і глибший Зудермана, а в способі розробки своїх сюжетів - набагато детальніший й сміливіший Ібсена. Індивідуалізація осіб за допомогою відтінків мови доведена у нього до високого ступеня досконалості.

За 15 років Гауптман став на чолі сучасної німецької драми. Почавши з натуралізму в дусі Золя, з проблеми спадковості у своїх ранніх речах («Vor Sonnenaufgang», «Friedensfest»), Гауптман надалі своїй творчості ставив собі різноманітні завдання. Від натуралістичних драм, що описують трагізм середовища, він перейшов до психології особистості в боротьбі із середовищем. На цьому побудовані його «Einsame Leute», де зображуються типи перехідного часу, коли особистість, пізнавши свої права, ще недостатньо зміцніла, щоб утвердитися в них. Велике суспільне значення мала його драма «Die Weber» (1892), де на тлі заколоту голодних ткачів малювалася страшна картина людського горя. Основний мотив всієї драми виражений в заключних словах: «У кожної людини має бути мрія» («Jeder muss halt a Sehnsucht ha b en»). Вона дуже цікава з техніки: героєм її є натовп, склад якої змінюється в кожній дії.

Гергарт Гауптман (з книжки 1905 р.)

У подальшій творчості Гауптмана п'єси реалістичного змісту чергувалися з казковими, фантастичними драмами. У «Вознесінні Ганнеле» ("Hannele's Himmelfahrt", 1892) Гауптман з великим успіхом об'єднував зображення самої грубої дійсності - життя в нічліжному притулі - з фантастичним світом мрій, що розцвітали в душі зацькованої дівчинки що вмирала. Контрастами зовнішньої потворності життя з красою прихованого духовного світу ця драма виробляє чарівне враження. До розряду реалістичних драм Гауптмана відносяться історична драма «Флоріан Гайер» (1895), «Михаель Крамер» (1901), «Візник Геншель» (1898), народні фарси «Боброва шуба», «Червоний півень», «Шлук і Яу» і новітня його драма «Роза Бернт» (1903). У кожній з цих драм ідеалістичні прагнення духу протиставляються принижуваній правді життєвих обставин і людських пристрастей.

У «Флоріані Гейер» Гауптман зробив спробу відродити історичну хроніку. «Боброва шуба», «Червоний півень», «Шлук і Яу» за силою гумору і влучним натуралістичному зображенням робітничого класу, без будь-якої ідеалізації, надзвичайно життєві і художні. У «Розі Бернт» знову виступає питання про особу, яка гине, коли індивідуальна совість стає об'єктом людського суду. Всі ці драми цілком реальні за манерою письма, але все пройняті прагненням відбити ідеалістичні пориви духу: в цьому сила Гауптмана, який і в громадських драмах, і в психологічних, що зображують особистість у боротьбі із середовищем, ніколи не обмежується життєвої стороною конфліктів, а завжди чутливо прислухається до голосу духу. Поряд з реалістом в Гауптмана високо стоїть поет, чуйно відтворює атмосферу національних казок і переказів у віршованих драмах: «Затонулий дзвін» (1896) і «Бідний Генріх» (1903). «Затонулий дзвін» — трагедія ідеаліста, скутого жалістю до земного, але він прагне вгору. «Бідний Генріх» — переробка старовинного німецького переказу про прокаженого, зціленому самовідданою любов'ю дівчини. Дух поетичного старовинного переказу чудово збережений у драмі. Таким чином, основна риса Гауптмана — поєднання натуралістичних прийомів, близькості до життя і її безпосереднім інтересів, співчуття людським стражданням, з глибоким ідеалізмом, з вірою в дух людський, який ставить собі все більш і більш високі цілі.

У дусі ірраціоналізму написані драми «Зимова балада» (1917), «Білий рятівник» (1920), «Індіподі» (1920); романи «Юродивий у Христі Емануель Квінт» (1910), «Острів великої матері» (1924). Проза Гауптмана, за винятком роману «Єретик з Соани» (1918), що містить викриття святенницькою моралі, поступається за художньою силою його драматургії. У пізній творчості Гауптмана виділяється драма «Перед заходом сонця» (1932), в якій звучать соціально-критичні мотиви. У період панування нацизму в Німеччині Гауптман відійшов від сучасних тем. Написав автобіографічний роман «Пригода моєї юності» (1937), драматичну тетралогію на сюжет грецької легенди про Атридів (1941–1944). Поема «Великий сон» свідчила про ворожість Гауптмана нацизму. Після краху гітлерівського режиму Гауптман був обраний почесним головою організації демократичної інтелігенції «Культурбунд».

За творчістю Гауптмана ще за життя письменника слідкувала українська критика. Про Гауптмана писали статті Іван Франко (1898), Леся Українка (1901), Григорій ЦеглинськийКміт ЮрійМихайло Яцків. Українські дослідники С. Родзевич та О. Хоміцький розглядали літературну спадщину Гауптмана. У 1899 р. Леся Українка переклала п'єсу письменника «Ткачі». З 1898 р. його драми перекладали М. ПавликА. КрушельницькийБ. ГрінченкоФ. ФедорцівМ. Голубець. Пізніше з українських перекладачів Гауптмана слід назвати С. Тобілевич, М. Вороного, О. Бублик-Гордона, Ю. Назаренка та інших. У 19101920 рр. у театрах Галичини ставились такі п'єси Гауптмана, як «Візник Геншель», «Ганнуся», в Одесі — «Візник Геншель» (1904). З 1919 року в театрах України ставляться «Ткачі», «Візник Геншель», «Затоплений дзвін», «Ганнуся», «Ельга», «Перед заходом сонця» та інші п'єси.

110 років Поляков Петро Андріанович — радянський і український композитордиригентЗаслужений артист УРСР (1946).

Народився 15 листопада1907 р. в Одесі. Помер 5 жовтня1973 р. в Києві. Закінчив Київський музично-драматичний інститут (1931, клас Б. Лятошинського, В. Бердяєва). Працював диригентом.

Автор музичних комедій, кантат, музики до спектаклів, кінофільму «Назар Стодоля» (1953, у співавт. з П. Ніщинським).